16 жовтня 1922 – утворено Особливу комісію при НКВС СРСР з питань вислання в табори примусової праці.
10 серпня 1922 – декрет ВЦВК "про адміністративне вислання" давав право на вислання всіх запідозрених осіб у відділені регіони СРСР.
28 березня 1924 – затверджено "Положення про права ОДПУ в частині адміністративних виселення, заслання і ув’язнення в концентраційні табори".
4 квітня 1925– ОДПУ отримало право забороняти "соціально шкідливим" особам проживати в певних місцевостях.
12 червня 1929 – постанова "Про заслання особливо злісних злочинців".
20 лютого 1930 – постанова ЦК ВКП(б) про необхідність примусового виселення 200-300 тис. сімей з районів суцільної колективізації, перш за все в райони Казахстану.
червень 1931 – утворено відділ спецпоселень в системі ГУЛАГу.
25 листопада 1935 – постанова ЦК КП(б)У про виселення із західної прикордонної смуги УСРР.
28 квітня 1936 – постанова РНК СРСР "Про виселення з УРСР в Карагандинську область Казахської АРСР 15 тисяч польських та німецьких господарств".
13 квітня 1938 – циркуляр №80 НКВС СРСР про облік спецпоселенців.
вересень 1939–червень 1941 – із Західної України було депортовано понад 500 тисяч людей.
1940 – утворено управління виправно-трудових колоній (ВТК) і трудпоселень ГУЛАГу.
березень 1943 – постанова ДКО СРСР "Про спеціальні заходи у західних областях України", яка зобов’язувала НКВС СРСР виселяти сім’ї "активних учасників ОУН–УПА у віддалені місцевості СРСР".
7 січня 1944 – розпорядження № 20 з підписом Л. Берії, в якому нарком наказував "усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна на підставі наказу НКВС СРСР № 001552".
31 березня 1944 – наказ НКВС СРСР № 122 за підписом Л. Берії про репресії членів родин оунівців.
березень 1944 – постанова ДКО СРСР "Про спеціальні заходи у західних областях України", в п. 8 якої зазначалось: "Зобов'язати НКВС СРСР виселяти родини активних учасників ОУН, УПА і УНРА у віддалені місцевості СРСР".
24 березня 1944 – в структурі НКВС СРСР утворено відділ спецпоселень.
31 березня 1944 – директива НКВС №122 за підписом Л. Берії "Про виселення до віддалених районів Красноярського краю, Іркутської, Омської, Новосибірської областей членів родин оунівців і активних повстанців, як арештованих, так і вбитих у сутичках".
5 і 15 квітня 1944 – інструкція "Про порядок заслання членів родин оунівців та активних повстанців у віддалені райони СРСР" та інструкція-вказівка "Про порядок виселення родин активних учасників ОУН і УПА".
29 жовтня 1944 – постанова ДКО № 684-с, відповідно до якої місцем заслання для учасників національно-визвольних змагань та членів їхніх родин були Комі АРСР, Архангельська, Кіровська та Молотовська області "для трудового виховання".
15 травня 1945 – Львів. На нараді з секретарями обкомів КП(б)У та начальниками обласних управлінь НКВС та НКДБ М. Хрущов вимагав вислати родини повстанців у віддалені місцевості СРСР.
19 травня 1945 – звернення керівництва УРСР "до робітників, селян і інтелігенції західних областей України", яких попереджали, що в разі неприбуття з повинністю (до 20 липня) "до всіх учасників банд будуть застосовані найсуворіші заходи".
20 квітня 1946 – директива МВС СРСР №97 про заслання "колишніх поліцаїв, власовців та інших осіб".
10 вересня 1947 – постанови Ради Міністрів (РМ) СРСР № 3214 про виселення на спецпоселення за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР "родин учасників банд ОУН, посібників учасникам ОУН та членів їхніх родин, куркулів-націоналістів та їхніх родин".
15 жовтня 1947 – таємна постанова № ПБ-148/142 ЦК КП(б)У та РМ УРСР "Про порядок використання земель і майна, залишених після виселення родин націоналістів та бандитів".
21 лютого 1948 – Указ Президії ВР СРСР "Про виселення з УРСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя".
23 лютого 1948 – Указ Президії ВР СРСР про заслання на поселення засуджених "учасників банд ОУН" після відбуття покарання у виправно-трудових таборах (ВТТ).
26 листопада 1948 – Указ Президії ВР СРСР "Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов'язкового та постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни".
1950 – утворено 9-те управління МДБ СРСР, яке відало спецпоселеннями.
15 квітня 1950 – наказ МВС СРСР № 00248 "Про оголошення виселенцям-оунівцям про залишення їх навічно в спеціальних поселеннях".
13 лютого 1951 – постанова РМ СРСР № 377-100 "Про депортацію з України колишніх військовослужбовців армії Андерса та члени їхніх родин".
1944–1952 – з території західних областей України було депортовано 203 662 осіб.
30 жовтня 1954 – утворено 4-й відділ МВС СРСР для обліку і контролю за спецпоселеннями.
5 липня 1954 – постанова ЦК КПРС і РМ СРСР "Про зняття деяких обмежень правового становища спецпоселенців". Не поширювалась на українських націоналістів і членів їх сімей, виселених із західних областей України.
29 березня 1959 – через зняття з обліку спецпоселенців 4-й відділ МВС СРСР для нагляду за спецпоселеннями ліквідовано.
15 червня 1959 – Указ Президії ВР СРСР "Про відповідальність колишніх спецпоселенців за самочинне повернення їх в місця, звідки вони були виселені", порушникам якого загрожував 3-річний термін виселення.
14 листопада 1989 – декларація ВР СРСР скасувала депортаційні обмеження. Реабілітовано всі депортовані народи.
