Публікації

В умовах розпаду Чехоcловаччини 14-15 березня 1939 р. уряд Карпатської України пішов на проголошення незалежності від Праги, поставши перед нагальною проблемою отримання міжнародного визнання та захисту від агресії з боку сусідньої Угорщини. У першу чергу, у Хусті розглядали можливість реалізації словацького сценарію – отримання протекторату Німеччини. Українські лідери сподівалися на захист Берліна, як одного із ключових гарантів кордонів Карпатської України за умовами Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. Втім, попри домінуючу тезу в сучасній українській історіографії, цей вектор не був єдиним на порядку денному карпато-українського уряду. В розпачі останній також звернувся по допомогу до країн Заходу, а також запропонував сусідній Румунії обійняти протекторат над краєм. Поряд з цим не виключалася і можливість отримання автономії у складі самої Угорщини, війська якої здійснювали окупацію регіону. Магістральною лінією усіх цих зовнішньополітичних пошуків був порятунок населення краю від угорських репресій та захист міжвоєнних завоювань українського руху.

Відомо, що за радянської влади голод 1932 – 1933 років в УРСР був забороненою темою. Певну роботу в цьому напрямку провадили лише закордонні дослідники. Завдяки науковим розвідкам, художній літературі, поезії, які виходили з-під пера закордонних учених, поетів і письменників, насамперед з української діаспори, світ дізнався про найстрашнішу трагедію, яка спіткала українську націю. І лише зі здобуттям нашою країною незалежності до цієї роботи змогли долучитися і вітчизняні фахівці.

Проблема міжнародної діяльності ОУН та УПА в роки Другої світової війни на сьогодні привертає все більшу увагу дослідників. Саме в цей час український визвольний рух став де-факто незалежним суб’єктом міжнародної політики. В роки Другої світової війни та перше повоєнне десятиріччя представники українського підпілля  на рівноправних засадах проводили мирні переговори з керівниками різних партизансько-повстанських формацій руху Опору в Центрально-Східній Європі, військовими та політичними представниками сусідніх держав, укладаючи при цьому угоди про ненапад та співпрацю, вирішуючи спірні питання у відносинах з цими країнами. У вкрай несприятливих зовнішньополітичних умовах представники українського визвольного руху намагались відстоювати українські національні інтереси і змушували рахуватись з ними представників інших держав та народів. Так званий «дипломатичний» напрямок діяльності ОУН(б) і УПА в роки Другої світової війни став одним із засобів боротьби за утвердження незалежної України на міжнародній арені. 

Після вступу Червоної Армії на територію Закарпаття у жовтні 1944 р. місцеві угорці та німці опинилися у становищі «неблагонадійних» національних меншин. Москва розглядала їх в якості загрози для своїх планів щодо радянізації та інкорпорації регіону до складу СРСР. Відтак, керуючись принципом «колективної відповідальності» за злочини нацистської Німеччини та гортистської Угорщини під час війни, радянська військова адміністрація піддала їх репресіям за етнічною ознакою. Трагедія закарпатських німців та угорців стала невід’ємною складовою драматичної історії цих народів у повоєнній Європі, яка супроводжувалася їх переслідуванням та насильницьким вигнанням.