Публікації

Від моменту створення Янівського табору на початку листопада 1941 р. на його охороні перебували переважно війська СС і підрозділи СД. Згодом через зростання потреб Третього Рейху у людських ресурсах табірну охорону (особливо в частині рядового і нижчого складу) почали комплектувати із ненімецького елементу. Зокрема, у 1942-1943 рр. сюди прибули підрозділи, складені з угорських есесівців, української допоміжної поліції, єврейської поліції, російських білогвардійців і фольксдойчів[i]. Окрему групу складали колишні радянські військовополонені, які у 1941-1942 рр. пройшли відповідний курс навчання у таборі СС у Травниках.

Богдан-Іван Кордюк (псевдо «Аркас», «Дік», «Новий», «Сніп») – крайовий провідник ОУН на західно-українських землях із травня 1932 р. до січня 1933 р.,  належить до генерації яскравих але маловідомих лідерів українських націоналістичних рухів ХХ ст.

В умовах розпаду Чехоcловаччини 14-15 березня 1939 р. уряд Карпатської України пішов на проголошення незалежності від Праги, поставши перед нагальною проблемою отримання міжнародного визнання та захисту від агресії з боку сусідньої Угорщини. У першу чергу, у Хусті розглядали можливість реалізації словацького сценарію – отримання протекторату Німеччини. Українські лідери сподівалися на захист Берліна, як одного із ключових гарантів кордонів Карпатської України за умовами Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. Втім, попри домінуючу тезу в сучасній українській історіографії, цей вектор не був єдиним на порядку денному карпато-українського уряду. В розпачі останній також звернувся по допомогу до країн Заходу, а також запропонував сусідній Румунії обійняти протекторат над краєм. Поряд з цим не виключалася і можливість отримання автономії у складі самої Угорщини, війська якої здійснювали окупацію регіону. Магістральною лінією усіх цих зовнішньополітичних пошуків був порятунок населення краю від угорських репресій та захист міжвоєнних завоювань українського руху.

Відомо, що за радянської влади голод 1932 – 1933 років в УРСР був забороненою темою. Певну роботу в цьому напрямку провадили лише закордонні дослідники. Завдяки науковим розвідкам, художній літературі, поезії, які виходили з-під пера закордонних учених, поетів і письменників, насамперед з української діаспори, світ дізнався про найстрашнішу трагедію, яка спіткала українську націю. І лише зі здобуттям нашою країною незалежності до цієї роботи змогли долучитися і вітчизняні фахівці.