Публікації

Незалежна Україна у спадок від історії свого поневолення отримала багато недосліджених та дискусійних тем. Тюрми, ґетто, концтабори, місця масового винищення людей – монументальні свідки злодіянь тоталітарної влади. Станом на сьогодні виникла необхідність у фаховому вивченні тем, що тривалий час знаходилися під грифом "таємно".

Ми прагнемо розсекретити й деміфологізувати українську історію за допомогою зібраних нами документів і фактів, а також наших дослідницьких проектів.

Якщо Вас цікавить профільна тематика Музею, пошук і встановлення історичної правди – охоче запрошуємо до співпраці. Пропонуємо дослідникам використовувати цифровий архів Музею. Чекаємо на Ваші праці за адресою: research@territoryterror.org.ua (у темі листа просимо вказати "публікація").

Вимоги до оформлення тексту публікації на сайт "Територія Терору"

Участь українців у Норильському повстанні (травень – серпень 1953 р.)

Повстання політичних в’язнів у Норильську було першим серед трьох найбільших виступів, що потрясли систему ГУЛАГу. Воно поєднало різні форми ненасильницького та насильницького опору – голодування, відмову від роботи, бунт, мітинги та демонстрації, написання листів, скарг, заяв, звернень до радянського уряду, збройне повстання тощо. Через велику кількість учасників, складний характер подій та широкий розголос воно набуло найбільшої популярності серед в’язнів інших таборів. Рушійною силою виступів стали українські політичні в’язні, засуджені за повстанську діяльність в Західній Україні.

«Ми всі були смертниками»: історія життя Анни Попович

На світанку 17 травня 1954 року на вершині горі Березовачка, у важкодоступних місцях Карпат, оперативна група КГБ вийшла на бункер командира 4-ої ВО «Говерля» УПА-«Захід» полковника «Грома». Радянські органи держбезпеки давно полювали на багаторічного керівника повстанського руху на Станіславщині (сучасна Івано-Франківська область). Після тривалих переговорів про здачу живими, полковник «Грім» та його жінка Ольга Герасимович застрелились, а до рук чекістів потрапила підпільниця Анна Попович. Дівчина прагнула будь-якою ціною уникнути полону, та обираючи між смертю від власних рук і життям, вирішила залишитися живою…

Діяльність оборонних організацій в СРСР
у 1920–1940-х рр.

Оборонно-масовий рух у Радянському Союзі виник та розвинувся у міжвоєнний період. Його появі сприяли ідеї лідера більшовиків В. Леніна. Теоретик російського більшовизму закликав робітників і селян готуватися до відсічі можливій агресії зі сторони «імперіалістичних» країн, чим пояснював важливість оволодіння військовою наукою. На основі аналізу економічних, політичних, ідеологічних і воєнних факторів, наявних у будь-якому воєнному зіткненні, він сформулював важливе методологічне положення про те, що у війнах за перемогу бореться не тільки армія, але й народ, і що війни безпосередньо пов’язані зі всіма сферами суспільного життя [1].

Комсомол як складова тоталітарної системи влади в СРСР

Історія комсомолу починається 29 жовтня 1918 р., коли в Москві з ініціативи більшовиків був проведений І Всеросійський з’їзд спілок робітничої та селянської молоді. Тоді був заснований централізований орган керівництва молодіжними організаціями у Країні Рад – Російський комуністичний союз молоді (РКСМ, від 1926-го ВЛКСМ). Його створення, за задумом більшовиків, насамперед мало сформувати базу виховання й підготовки «бойового резерву» для Компартії.

Переходи галичан на Закарпаття у вересні 1938 – березні 1939 рр.

Надання крайової автономії Підкарпатській Русі та призначення наприкінці жовтня 1938 р. прем’єр-міністром краєвого уряду лідера українофільського напрямку А. Волошина викликали надзвичайний ентузіазм серед українців Галичини. На підтримку закарпатських українців різні політичні сили сусіднього краю організували маніфестації та демонстрації. З одного боку, це були представники поміркованого табору – УНДО та Фронт національної єдності Д. Палієва, з іншого – радикальна течія, очолювана ОУН. Перші підтримували гасла автономії Підкарпатської Русі в межах федеративної Чехо-Словаччини, другі прагнули повної незалежності краю і розглядали це як крок до соборної української держави [1].

Українське питання на порядку денному країн Заходу під час Другої світової війни та в повоєнні роки

Місце України на ментальній мапі Західної Європи належить до маловивчених тем минулого. Запізніле формування модерної нації та державності, тривале перебування в тіні сусідів спричинилися до того, що про Україну на Заході тривалий час взагалі нічого не знали, або знали вкрай мало. У ХХ ст. історики називають декілька спалахів зацікавлення українським питанням у світі. Один із них відбувся в роки Другої світової війни та геополітичних змін першого повоєнного десятиліття.

1-6 7-12 13-18 19-24 25-30 31-36 37-42 43-48 49-54 55-59