Публікації

До популярних напрямків соціально-гуманітарних досліджень в Україні віднедавна належить метод усної історії, головним предметом вивчення якого є суб’єктивний досвід окремої людини. Цифрова революція кін. ХХ – поч. ХХІ ст. і наявність багатьох невивчених пластів «репресованої пам’яті» у посттоталітарному українському суспільстві сприяли активному залученню усноісторичного методу для розробки різних тем з історії минулого століття (досвіду тоталітаризму, війни, окупації, репресій, колективізації, Голодомору, депортацій, національно-визвольних рухів тощо).

На межі 1940–1950-х рр. у радянському тоталітарному суспільстві з’явився новий феномен, породжений культурними віяннями з країн Західної Європи та США. Його пов’язують із виникненням молодіжної субкультури, яка, за карикатурним висловом радянського критика Дмитрія Бєляєва, отримала назву «стиляги». Термін з лексики музикантів-джазменів позначав практику наслідування чи копіювання еталонів західноєвропейської й американської культури та способу молодіжного життя.

Нацистська окупація Житомирської області тривала з 2 липня 1941 р. до 12 листопада 1943 р. та з 18 листопада до 13 грудня 1943 р. Повністю територія краю була звільнена від німецьких військ 31 грудня 1943 р. У 1941–1943 рр. Житомирська, північні райони Вінницької (із м. Вінниця) областей та південні райони Поліської області БРСР (із м. Мозир) входили до складу генерального округу «Житомир» з центром у місті Житомир. 

Організація українських націоналістів (ОУН) позиціонувала себе як загальноукраїнська підпільна організація, принциповою засадою діяльності якої мала стати соборність. У міжвоєнний період ОУН зростала на західноукраїнському ґрунті, а спроби полковника Є. Коновальця утвердитися у підконтрольній більшовикам Наддніпрянській Україні в 1930-х рр. успішними не були.

У 1946–1947 рр. центральні, південні та східні області УРСР охопив голод. За деякими ознаками це лихо стало повторенням Голодомору 1932–1933-го: позбавивши селян елементарних засобів до існування, сталінський режим знову штучно створив умови для масового вимирання населення. Низка дослідників, зокрема Й. Антохій, І. Білас, В. Пахаренко, О. Веселова називають повоєнний голод геноцидом щодо українського народу, вчиненого для покарання українців за «недостатній ентузіазм» під час Другої світової війни.

З вересня 1941 р. територію Полтавщини окупували нацисти. Область увійшла до складу прифронтової «військової зони». Відразу після приходу окупантів до влади розпочалися репресії проти всіх груп населення. Навесні 1942 р. німецьке військове командування передало Полтавську область в управління Рейхскомісаріату «Україна», після чого терор тут посилився. Зокрема, одним з перших розпоряджень нового німецького гебітскомісара став наказ розстріляти усіх заарештованих, які знаходились у полтавських в’язницях. Водночас німці почали масово брати місцеве населення в заручники.