Публікації

Проблема міжнародної діяльності ОУН та УПА в роки Другої світової війни на сьогодні привертає все більшу увагу дослідників. Саме в цей час український визвольний рух став де-факто незалежним суб’єктом міжнародної політики. В роки Другої світової війни та перше повоєнне десятиріччя представники українського підпілля  на рівноправних засадах проводили мирні переговори з керівниками різних партизансько-повстанських формацій руху Опору в Центрально-Східній Європі, військовими та політичними представниками сусідніх держав, укладаючи при цьому угоди про ненапад та співпрацю, вирішуючи спірні питання у відносинах з цими країнами. У вкрай несприятливих зовнішньополітичних умовах представники українського визвольного руху намагались відстоювати українські національні інтереси і змушували рахуватись з ними представників інших держав та народів. Так званий «дипломатичний» напрямок діяльності ОУН(б) і УПА в роки Другої світової війни став одним із засобів боротьби за утвердження незалежної України на міжнародній арені. 

Після вступу Червоної Армії на територію Закарпаття у жовтні 1944 р. місцеві угорці та німці опинилися у становищі «неблагонадійних» національних меншин. Москва розглядала їх в якості загрози для своїх планів щодо радянізації та інкорпорації регіону до складу СРСР. Відтак, керуючись принципом «колективної відповідальності» за злочини нацистської Німеччини та гортистської Угорщини під час війни, радянська військова адміністрація піддала їх репресіям за етнічною ознакою. Трагедія закарпатських німців та угорців стала невід’ємною складовою драматичної історії цих народів у повоєнній Європі, яка супроводжувалася їх переслідуванням та насильницьким вигнанням. 

Під час визвольних змагань ОУН і УПА боротьба за «душі та серця» населення мала не менше значення ніж бойові операції проти військ противника, адже саме завдяки інформаційно-психологічному впливові підпілля змогло довгий час зберігати широку соціальну базу та можливість регенерувати власні сили, утримувати ідеологічний контроль над населенням певних територій, здійснювати ефективну контрпропаганду. В окремі періоди, коли ОУН була змушена проводити обмежені бойові акції, інформаційно-пропагандистська та видавнича діяльність виходила на перший план підпільної боротьби.

Боротьба Організації Українських Націоналістів (бандерівців) та створеної нею Української Повстанської Армії за незалежність України була не тільки суто внутрішнім українським фактором, а й доволі помітним явищем міжнародного життя, що впливало на становище країн Центральної та Східної Європи у 1940-х рр. Якщо в повоєнні роки одним із дієвих засобів впливу на міжнародні відносини були закордонні рейди відділів УПА у сусідні держави, то в роки Другої світової війни способом самоутвердження у зовнішньому світі стали переговори представників українського визвольного руху з різними партизансько-повстанськими формаціями, політичними та військовими колами сусідніх країн. 

Після прибуття у табори ГУЛАГу українські націоналісти швидко відновили зв’язки між собою та родинами, виселеними із Західної України на спецпоселення до Сибіру, послуговуючись зашифрованою перепискою (грипсами), яку пересилали як звичайною поштою, так і за допомогою спеціальних зв’язкових та кур’єрів. Через останніх й агентів серед українських спецпоселенців ОУН вдавалося зв’язуватися з табірним підпіллям і навіть координувати діяльність підпільних груп та організацій.