Незалежна Україна у спадок від історії свого поневолення отримала багато недосліджених та дискусійних тем. Тюрми, ґетто, концтабори, місця масового винищення людей – монументальні свідки злодіянь тоталітарної влади. Станом на сьогодні виникла необхідність у фаховому вивченні тем, що тривалий час знаходилися під грифом "таємно".
Ми прагнемо розсекретити й деміфологізувати українську історію за допомогою зібраних нами документів і фактів, а також наших дослідницьких проектів.
Якщо Вас цікавить профільна тематика Музею, пошук і встановлення історичної правди – охоче запрошуємо до співпраці. Пропонуємо дослідникам використовувати цифровий архів Музею. Чекаємо на Ваші праці за адресою: research@territoryterror.org.ua (у темі листа просимо вказати "публікація").
Вимоги до оформлення тексту публікації на сайт "Територія Терору"
Усі місця примусового утримання (табори, ґетто, тюрми) на території Кіровоградської області в роки окупації відзначалися особливо важкими умовами утримання в’язнів. Відсутність медичної допомоги, епідемії, голод, жорстка експлуатація під час виконання важких фізичних робіт спричиняли високу смертність. Окрім того, до бранців застосовували знущання і тортури, їх розстрілювали.
12 серпня 1941 р. на територію Дніпропетровської області ввійшли німецькі війська, а 26 серпня танкова група під командуванням Е. Клейста захопила м. Дніпропетровськ. 4 жовтня після півторамісячної оборони німці окупували м. Запоріжжя. Спочатку керівництво в областях належало військовим адміністраціям, а з 15 листопада було запроваджено цивільне управління і встановлено адміністрацію рейхскомісаріату «Україна». На території Дніпропетровської та частини Запорізької областей (загальна площа – 52,398 кв. км, населення – 2 тис. 373 осіб) був утворений генеральний округ «Дніпропетровськ», що поділявся на 16 частин. Центром округу стало м. Дніпропетровськ. Окрім німецького окупаційного апарату німці створили органи місцевого самоуправління – громадські, районні, сільські та міські управи. Восени 1942 р. інша частина Запорізької області відійшла до генерального округу Таврія-Крим із центром у м. Мелітополь.
До популярних напрямків соціально-гуманітарних досліджень в Україні віднедавна належить метод усної історії, головним предметом вивчення якого є суб’єктивний досвід окремої людини. Цифрова революція кін. ХХ – поч. ХХІ ст. і наявність багатьох невивчених пластів «репресованої пам’яті» у посттоталітарному українському суспільстві сприяли активному залученню усноісторичного методу для розробки різних тем з історії минулого століття (досвіду тоталітаризму, війни, окупації, репресій, колективізації, Голодомору, депортацій, національно-визвольних рухів тощо).
На межі 1940–1950-х рр. у радянському тоталітарному суспільстві з’явився новий феномен, породжений культурними віяннями з країн Західної Європи та США. Його пов’язують із виникненням молодіжної субкультури, яка, за карикатурним висловом радянського критика Дмитрія Бєляєва, отримала назву «стиляги». Термін з лексики музикантів-джазменів позначав практику наслідування чи копіювання еталонів західноєвропейської й американської культури та способу молодіжного життя.
Нацистська окупація Житомирської області тривала з 2 липня 1941 р. до 12 листопада 1943 р. та з 18 листопада до 13 грудня 1943 р. Повністю територія краю була звільнена від німецьких військ 31 грудня 1943 р. У 1941–1943 рр. Житомирська, північні райони Вінницької (із м. Вінниця) областей та південні райони Поліської області БРСР (із м. Мозир) входили до складу генерального округу «Житомир» з центром у місті Житомир.
Організація українських націоналістів (ОУН) позиціонувала себе як загальноукраїнська підпільна організація, принциповою засадою діяльності якої мала стати соборність. У міжвоєнний період ОУН зростала на західноукраїнському ґрунті, а спроби полковника Є. Коновальця утвердитися у підконтрольній більшовикам Наддніпрянській Україні в 1930-х рр. успішними не були.
