Публікації

Проведена польською комуністичною владою у 1947 році операція «Вісла» була продовженням широкомасштабної переселенської акції у 1944-1946 рр., що мала на меті зробити політичні кордони між УРСР та Польщею етнічними. В результаті підписаної 9 вересня 1944 р. угоди між Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР протягом жовтня 1944 – серпня 1946 рр. у ході т. зв. «обміну населенням» було загалом переселено 482 тис. українців із Польщі та 788 тис. поляків із УРСР. Навіть застосовуючи жорстокі репресії, польській владі не вдалося повністю очистити територію по лінії Керзона від українців. Історики називають різні цифри української людності, що залишилася на території Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння після 1946 р.– від 150 до 220 тис. осіб. Саме на їх усунення була спрямована акція «Вісла».

Після припинення організованого збройного спротиву та еміграції уряду Карпатської України в результаті окупації Угорщиною території Закарпаття 18 березня 1939 р. бойові дії карпатських січовиків проти угорської армії не припинилися. Окремі перестрілки з окупантами, зокрема на Рахівщині, продовжувалися аж до 23 березня. Фактично до середини травня 1939 р. у важкодоступних гірських районах Карпат тривала партизанська боротьба окремих груп січовиків. Як писав О. Кандиба («Ольжич»): «Боротьба з окупантами на Карпатській Україні, одначе, досі не припинилась. В горах переховуються партизанські групи січовиків, які ведуть дрібну війну з мадярами. Вся країна живе легендами про криваву боротьбу Січі та її партизанських відділів».

В той час, коли в Гірському таборі у Норильську ще тліли вогнища спротиву,  в іншому особливому таборі – Річковому, розташованому в районі Воркути, уже спалахнули нові заворушення. Загалом особливий табір №6, або Речлаг складався із 17 табірних відділень, в яких утримувалося 38 589 ув’язнених, у тому числі 16 812 націоналістів, з них 10495 українських, 2 935 литовських, 1521 естонських, 1075 латвійських, 510 польських. Після смерті Сталіна саме колишні члени національно-визвольних рухів з України, Польщі та країн Балтії, яких не зачепила урядова амністія, були найбільш схильні до організації масових виступів проти нелюдської системи примусової праці в СРСР за свою свободу

На світанку 17 травня 1954 року на вершині горі Березовачка, у важкодоступних місцях Карпат, оперативна група КГБ вийшла на бункер командира 4-ої ВО «Говерля» УПА-«Захід» полковника «Грома». Радянські органи держбезпеки давно полювали на багаторічного керівника повстанського руху на Станіславщині (сучасна Івано-Франківська область). Після  тривалих переговорів про здачу живими, полковник «Грім» та його жінка Ольга Герасимович застрелились, а до рук чекістів потрапила підпільниця Анна Попович. Дівчина прагнула будь-якою ціною уникнути полону, та обираючи між смертю від власних рук і життям, вирішила залишитися живою…