Незалежна Україна у спадок від історії свого поневолення отримала багато недосліджених та дискусійних тем. Тюрми, ґетто, концтабори, місця масового винищення людей – монументальні свідки злодіянь тоталітарної влади. Станом на сьогодні виникла необхідність у фаховому вивченні тем, що тривалий час знаходилися під грифом "таємно".
Ми прагнемо розсекретити й деміфологізувати українську історію за допомогою зібраних нами документів і фактів, а також наших дослідницьких проектів.
Якщо Вас цікавить профільна тематика Музею, пошук і встановлення історичної правди – охоче запрошуємо до співпраці. Пропонуємо дослідникам використовувати цифровий архів Музею. Чекаємо на Ваші праці за адресою: research@territoryterror.org.ua (у темі листа просимо вказати "публікація").
Вимоги до оформлення тексту публікації на сайт "Територія Терору"
У 1944 р. на західноукраїнських землях знову розпочалася «радянізація», що супроводжувалась масовими репресіями проти «ворогів народу». Складовою репресій були депортації місцевого населення у віддалені регіони СРСР. Переселенські акції стали ефективним засобом для примирення населення з ідеологічними та політичними цілями радянського тоталітарного режиму.
Сучасна Тернопільська область в роки нацистської окупації за адміністративно-територіальним поділом не була цілісною. Шість північних районів області (Кременецький, Почаївський, Вишнівецький, Лановецький, Дедеркальський, Катербурзький і Шумський) як «гебіт Кременець» 1 вересня 1941 р. увійшли до складу генерального округу «Волинь-Поділля» рейхскомісіаріату «Україна», інші райони були складовою частиною дистрикту «Галичина» Генерального губернаторства ще з 1 серпня того ж року.
