1934 р.н. – Петро Франко

Народився 4 липня 1934 р. у с. Глиниці Львівського воєводства (тепер Яворівський район Львівської області). У 1945–1949 рр. навчався у львівських середніх школах № 44, 53 і 10. За приналежність до підпільної юнацької організації "Святий Юр" 22 жовтня 1949 р. був заарештований. Після арешту 15-річного П. Франка ув’язнили у львівській тюрмі "на Лонцького", де утримували до 20 червня 1950 р. Згодом він був переведений в тюрму "Бриґідки". Відповідно до рішення Особливої наради при МДБ СРСР засуджений до 5 років позбавлення волі. Ув’язнення відбував у Мордовії. 1954 р. був звільнений. У 1980–1984 рр. навчався в Московському інституті. Пізніше працював на заводах у Львові. У 1991 р. був реабілітований. Дослідник, письменник, редактор, громадський і політичний діяч. Редактор першого в Україні семитомного видання життєписів, споминів та нарисів учасників національно–визвольної боротьби 40-50-х рр. ХХ ст. "У боротьбі за волю України". Упорядник художньо-драматичних творів сина Івана Франка – Петра Франка. Автор численних біографічних буклетів-довідок про видатних духовних, наукових та військових діячів України. Автор праць: "Криваві сліди Золотого вересня 1939–1941 рр.", "Нескорене юнацтво", "Репресоване духовенство УГКЦ". З 2010 р. – Голова Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. Мешкає у Львові.

Уривки зі спогадів:

Умови утримання в'язнів у тюрмі «на Лонцького», 1949 р., ч. 1.

«Як я там вже зупинявся, відкривали так звану кормушку, це віконце, що в дверях було. Наглядач називав букву – по букві йому зголошувалися. Ну, наприклад, на букву «к» – Климко. Говорив перший – ні. Ше хто є на «к»? Каже: «Коваль» – «Імя, отчество». – Він називає ім’я, по батькові. І йому кажуть приготовитися. І тут відкривають двері, виводять в коридор. Але могло бути таке, що, наприклад, одного вели зі слідства, а другого – навпаки. Одного приводили до камери, а другого виводили до слідчого. Якщо в коридорі зустрічалися, то повертали до стіни, руки назад. Цей, хто там провів його, – не можна було бачити, кого ведуть. Не дай Бог було повернутися, то тут же суворо за це карали, тобто садили в карцер. То було як порушення внутрішнього розпорядку. Дуже жорстоко було стосовно того. Не вільно було голосно говорити. Пошепки говорили. І ще якщо, наприклад, на Різдвяні свята заколядували, то я пам’ятаю як сьогодні, наглядач відкрив двері і сказав: «Ви знаєтє, когда волк воєт?» Всі були здивовані, бо коляду колядували. У нас в камері було два священики. І так все це релігійно відбувалося. Каже: «Когда волк воєт». Звичайно, всі мовчали. Ніхто не відповів. Він каже: «Когда жрать хочєт». Отже, я вас можу ще й на штрафний пайок посадити. Тому тут було надзвичайно складно.»

Умови утримання в'язнів у тюрмі «на Лонцького», 1949 р., ч. 2

«По-перше, мені дивно, тепер я дивлюся, тут є реконструкція – тут поставили батареї. При тому часі, як я був, наприкінці 40-х років тут батарей ніяких не було. Тут ми всі своєю душею себе зігрівали. Я хотів ше раз підкреслити, щоб усі могли враховувати, що це є пивниця. Це не перший чи другий поверх. Це є пивниця. Умови були тяжкі. Тут люди майже всі хорували. Майже всі були простуджені тільки через такі кліматичні умови. Світло цілодобово світилося. Якщо вас напакували в цю камеру, яка мала два з половиною, від сили два вісімдесят і до чотирьох метрів, і нас в тій камері сиділо 36 осіб, то можете собі уявити, який стан був. І взагалі, як себе почували ті нещасні політичні в’язні. Досить тільки того, що не було кисню. Це вже говорило, що організм ослаблювався.»

Слідство у тюрмі «на Лонцького», 1949 р.

«І звідси нас переводили до слідчого, бо слідчі були в тому передньому корпусі від вулиці Степана Бандери. І там вже проводили слідство. Ну про слідство тяжко розказувати, тому що крім знущань більше нічого не було. Мене особисто, наприклад, слідчий не бив, але змушував мене пальцем. Він сидів за столом, щоби він чув, як я стукаю пальцем в стіну. То можна було десять разів стукнути, п’ятнадцять, а більше ні. Крім цього, мали такі шафи, як напівбокс, в себе в кабінеті. Він мене запихав у ту шафу. А в тій шафі як закритій, а тим більше, що вона приготовлена була до того, щоб ти задихався. Поневолі задихаєшся, починаєш гримати. Таким методом починає тебе допитувати. І крім цього був такий слідчий, який українське прізвище мав. Взагалі у нас два слідчих мали українські прізвища. Лисенка я пам’ятаю… старший лейтенант, у формі ходив летуна. Але тим не менше дуже хитро себе поводив.»

Перебування в тюрмі «Бриґідки», 1950 р.

«Там були досудові камери. Мене посадили після карантину в 60-ту камеру. Я не знаю, що сталося, але з 60-ї камери мене викликали одного-єдиного. Забрали мене і посадили в одиночну камеру. В одиночній камері я просидів 3 місяці. До трьох чоловік призначалася одиночна камера. Лише цікаво – я ще такої камери не бачив. З одного боку Ви заходили як з коридору, а вікна виходили в коридор. І віддаль була десь на півтора метра – оце якраз є фасад з Городоцької вулиці цієї тюрми. Сидів я в 43-ій камері 3 місяці. Оголошував я голодівку, але правда зреагували. На другий день мене викликали до опера. Був такий старший лейтенант Родіонов. І коли я його запитував, за що мене посадили в одиночку, то він мені заявив: «Кагда ти будєш в лєсу – ти будєш хазяїн, а я здесь хазяїн. Іді до такой-то матері!» І назад мене загнали. І, до речі, повторив: «Голодовка нє страшно. Ти знаєш, што ми с тобой зделаєм?» Ну шо робили? Насильно кормили через задній прохід – давали клізму. І так, шо спасіння не було. Це були слідчі тюрми такі страшні. – А що вони давали в ту клізму? –Харч. Харч давали через задній прохід. Так, шо тут було десь з одної сторони, з другої сторони досвіду не було. Знаєте, люди собі представляють дорослі поважного віку і починають розказувати це, бачачи сьогоднішніми очима. Я це розказую Вам як хлопчина 15-річний, як він то собі сприймав. Вже на Андрія, 13 грудня, мене вночі викликали в коридор. І в коридорі я там вже багатьох знайомих зустрів по Львову. Десь хтось сказав, що будуть нам читати вирок. Закликали нас до старшого наглядача. Старший наглядач прочитав нам, що «Особоє Совєщаніє города Москви»... це я дослівно пам’ятаю… «города Москви за антісоветскую дєятєльность, за подпольє»… багато там було начитано... терміном на 5 років таборів. Треба було розписатися. Ми всі категорично відмовлялися підписатися. До речі, зачитав мені так, що підполковник юстиції Віноградов тобі виніс такий вирок – 5 років.»

р.н. – Севастіян Сабол
р.н. – Богдан Нуд
р.н. – Теодор Фурта
р.н. – Галина Дидик
р.н. – Євгенія Петрів
1915–2016 рр. – Євген Проць
р.н. – Ірина Шуль
р.н. – Василь Левкович
р.н. – Дмитро Хомин
р.н. – Анна Благітко
р.н. – Віра Грисина
р.н. – Марта Цегельська
р.н. – Ольга Ільків
р.н. – Ольга Гладун
р.н. – Ганна Кочина
р.н. – Ярослава Левкович
р.н. – Богдана Пилипчук
р.н. – Богдан Габлевич
р.н. – Богуслава Чорна
р.н. – Варвара Макарчук
р.н. – Василь Маркусь
р.н. – Василь Челепіс
р.н. – Григорій Книш
р.н. – Зеновій Слота
р.н. – Лев Лебіщак
р.н. – Марія Козак
р.н. – Марія Чунис
р.н. – Оксана Демчина
р.н. – Ольга Мороз
р.н. – Степан Мазурок
р.н. – Мирослав Симчич
р.н. – Надія-Анастасія Ліскевич
р.н. – Ольга Заболотська
р.н. – Ярослава Заневчик
р.н. – Роман Шумський
р.н. – Богуслава Гринів
р.н. – Віра Крокіс
р.н. – Ганна Кабинець
р.н. – Дарія Гусяк
р.н. – Надія Мудра
р.н. – Ольга Скіра
р.н. – Ярослава Гасюк
р.н. – Ганна Іваницька
р.н. – Катерина Грещишин
р.н. – Любомир Полюга
р.н. – Марія Дідик
р.н. – Марія Дужа
р.н. – Ольга Годяк
р.н. – Галина Труфанова
р.н. – Дарія Полюга
р.н. – Дарія Ярош
р.н. – Марія Рубаха
р.н. – Наталя Демчунь
р.н. – Олександр Баран
р.н. – Онуфрій Дудок
р.н. – Павліна Дейнега
р.н. – Стефанія Сусол
р.н. – Текля Тихан
р.н. - Євгенія Гимон
р.н. – Євген Куцик
р.н. – Богдан Ряпич
р.н. – Володимир Лига
р.н. – Надія Байдак
р.н. – Олена Хобзей
р.н. – Софія Стефанишин
р. н. – Софія Якубчак
р.н. – Іван Максимець
р.н. – Василь Заяць
р.н. – Ганна Садовська
р. н. – Зеновій Розумкевич
р.н. – Микола Малахівський
р.н. – Роман Масюк
р.н. – Теодор Полюшок
р.н. – Іван Гречко
р.н. – Богдан Жеплинський
р.н. – Віра Дрозд
р.н. – Володимир Саламаха
р.н. – Володимир Семків
р.н. – Ганна Бакум
р.н. – Марія Лазурко
р.н. – Орися Матешук
р.н. – Степан Горечий
р.н. – Ярослава Мельничук
р.н. – Ярослава Якімечко
р.н. – Любов Брух
р.н. – Микола Петрущак
р.н. – Мирослав Меркун
р.н. – Михайло Горинь
р.н. – Стефанія-Ольга Депяк
р.н. - Ганна Коцюба
р.н. – Іван Гуль
р.н. – Василь Романів
р.н. – Мирон Ткач
р.н. – Остап Воронка
р.н. – Стефанія Боруц
р.н. – Володимир Копись
р.н. - Галина Андрусів
р.н – Іван Губка
р.н. – Зиновія Сидор
р.н. – Ірина Дудикевич
р.н. – Мирослава Криницька
р.н. – Петро Франко
р. н. – Роман Ярема
р.н. – Галина Ярема
р.н. – Мар’ян Стець
р.н. – Богдан Климчак
р.н. – Марта Введенська
р.н. – Ірина  Тарнавська