1922–2013 рр. – Богдана-Мирослава Пилипчук

Народилася 20 вересня 1922 р. у с. Задвір’я Тернопільського воєводства (тепер Буський район Львівської області). Брала активну участь в діяльності товариств «Просвіта», «Сокіл», «Марійська дружина». У 1937–1938 рр. навчалася на фахових жіночих курсах «Рідної школи» ім. Т. Шевченка, згодом (до 1939 р.) – в гімназії сестер Василіянок у Львові. У 1941 р. працювала у львівському «Окружному союзі кооператив». Того ж року вступила до Юнацтва ОУН під псевдо «Віра», де перебувала в роки нацистської окупації. З 1943 р., після ідеологічного та медичного вишколу, перейшла в підпілля. Працювала з провідником «Уласом» на Тернопільщині. Згодом під псевдо «Криця» була скерована в Чортківську округу в розпорядження обласної провідниці Мирослави Юрчинської (псевдо «Іскра»). Проводила медичні вишколи для юначок, була зв’язковою. За завданням Проводу легалізувалась і з 1945 р. навчалась у фельдшерській школі та на заочному відділенні факультету української філології Львівського університету. У зв’язку з арештами у Львові переїхала до тітки, вчителювала в с. Грушів. Згодом вступила на заочне відділення української філології Дрогобицького педінституту. 18 жовтня 1948 р. була заарештована. Перебувала під слідством в тюрмі «на Лонцького» у Львові. Засуджена Львівським Військовим трибуналом за ст. 54–1 «а», 54–11 КК УРСР до 25 років таборів і 5 років позбавлення прав. Після суду деякий час знаходилась в тюрмі «Бриґідки», звідки етапована на Сибір. Відбувала покарання в Тайшетлагу. Звільнена 4 грудня 1956 р., після чого повернулась в Україну, в м. Долину. З труднощами знайшла роботу, працювала бухгалтером. З 1971 р. мешкала у Львові. З 1991 р. брала активну участь у діяльності громадсько-політичних організацій: КУН, Братство УПА, Ліга українських жінок, «Союз українок». Померла 20 квітня 2013 р. у Львові.

Уривки зі спогадів:

Культурно-освітнє життя в Галичині, 1920-ті рр.

«Взагалі в Галичині велику справу робила «Просвіта». І при «Просвіті» цікаво було те, шо централя була у Львові, а по селах були читальні. Через те в нас дуже свідомо люди сприймали нашу культуру, літературу, взагалі українське життя. За Польщі, ну я думаю, шо не треба багато говорити на ту тему, тому шо Ви свідомі того, шо після визвольних змагань, як не вдалося нам здобути Україну, то хлопці, які живі лишилися, Січові Стрільці, вони не сиділи даром. Тоді ще 18 століття, після народження Шевченка, дуже піднялася наша культура. Тому шо було майже все завмерло до 18 століття. А потім вже Шевченко, Франко, на Галичині – Маркіян Шашкевич. Ну то Ви знаєте, і Ви знаєте нас всіх молодих чи хлопців, чи дівчат. Ми були тим напоєні від самого дитинства. І в двадцять сьомому році в нас уже був садочок. У Львові було утворене Педагогічне товариство. І від Педагогічного товариства в часі вакації по всіх селах були садочки сезонні. Садочок починався в червні місяці (червень-липень-серпень) і кінчався 28 серпня таким пописом, як би фестини чи фестиваль. Діти звітували, шо вони навчилися.»

Пацифікація в с. Задвір’я, 1930 р.

«То почалося в тридцятому році. Наїхало в село ціла купа війська польського. На конях улани так звані. Я не можу всьо розказати докладно, бо шо мені було – вісім років. Я тоді не дуже розумілася, але я пам’ятаю, як приїхали. У нас брама в селі була відкрита. Вони так, як приїхали, а дідусь був на подвір’ю. Він як нагайкою вдарив, став бити діда так, знаєте, по нім стала кров. Я так кричала, шо я навіть не плакала, а просто кричала. І вибігла мама з хати, а потім я не знаю. Забрали мене до хати, я не знаю, як то було. В нас була комора відкрита. Якраз збіжжа було в засіках. І був такий великий кошик плетений, вози чи шо, а там нафта була всередині. І вони тою нафтою облили всьо збіжжа в засіку. То я вже тоді не бачила, але вже була. Не можна було користуватися тим збіжжам. Не знаю, кому вони давали то збіжжа, чи мили їх. Я вже не знаю, як то сталося. В читальні вікна побили, і взагалі дуже, дуже бушували в селі. Але я не пам’ятаю добре того всього. Тільки то, шо говорили, і то бачила з дідусем таке зробили. А він шось там став говорити до них, а його якось так чи зуби повибивали, чи шо. Він був в білій сорочці і так, як колись ходили, в білих штанах. Пам’ятаю, як сьогодні, шо кров його облила цілого.»

Прихід «перших совітів», 1939 р.

«Ой, то страшне було. В нас було шось два комуністи. Вони собі зробили браму, і ту браму вбрали в синьо-жовті прапори. І так зустрічали москалів. То були комуністи такі, знаєте, українські комуністи. І, чують, якраз з Гризоти (з лісу – авт.) іде та гуде та машинерія – танки. Вони йшли з Кам’янки-Буської дорогою до гостинця. В нас було так як би чотири дороги. Чотири повіти в нашому селі сходилися: Кам’янки-Буської, Перемишляни, Золочів і Львів. І так було чотири дороги. Якраз коло нашої хати було таке роздоріжжя. І коло нашої хати була фіґура така, пам’ятка знесення панщини ще в тисячу вісімсот сорок восьмому році (як тоді за Австрії знесли панщину). І москаль виліз на ту фіґуру, бо то трошки таке підвищення було, і: «Рабочіє і хрєстьяні! Рабочіє і хрєстьяні!» Шось там говорить: «Рабочіє і хрєстьяні!» А я кажу (шарпаю за сподні): «Тату, казав, шо в Бога не віруют, а во християни, кажуть». Мені ше таке запам’яталося. «Рабочіє і хрєстьяні!»

р.н. – Севастіян Сабол
р.н. – Богдан Нуд
р.н. – Теодор Фурта
р.н. – Галина Дидик
р.н. – Євгенія Петрів
1915–2016 рр. – Євген Проць
р.н. – Ірина Шуль
р.н. – Василь Левкович
р.н. – Дмитро Хомин
р.н. – Анна Благітко
р.н. – Віра Грисина
р.н. – Марта Цегельська
р.н. – Ольга Ільків
р.н. – Ольга Гладун
р.н. – Ганна Кочина
р.н. – Ярослава Левкович
р.н. – Богдана Пилипчук
р.н. – Богдан Габлевич
р.н. – Богуслава Чорна
р.н. – Варвара Макарчук
р.н. – Василь Маркусь
р.н. – Василь Челепіс
р.н. – Григорій Книш
р.н. – Зеновій Слота
р.н. – Лев Лебіщак
р.н. – Марія Козак
р.н. – Марія Чунис
р.н. – Оксана Демчина
р.н. – Ольга Мороз
р.н. – Степан Мазурок
р.н. – Мирослав Симчич
р.н. – Надія-Анастасія Ліскевич
р.н. – Ольга Заболотська
р.н. – Ярослава Заневчик
р.н. – Роман Шумський
р.н. – Богуслава Гринів
р.н. – Віра Крокіс
р.н. – Ганна Кабинець
р.н. – Дарія Гусяк
р.н. – Надія Мудра
р.н. – Ольга Скіра
р.н. – Ярослава Гасюк
р.н. – Ганна Іваницька
р.н. – Катерина Грещишин
р.н. – Любомир Полюга
р.н. – Марія Дідик
р.н. – Марія Дужа
р.н. – Ольга Годяк
р.н. – Галина Труфанова
р.н. – Дарія Полюга
р.н. – Дарія Ярош
р.н. – Марія Рубаха
р.н. – Наталя Демчунь
р.н. – Олександр Баран
р.н. – Онуфрій Дудок
р.н. – Павліна Дейнега
р.н. – Стефанія Сусол
р.н. – Текля Тихан
р.н. - Євгенія Гимон
р.н. – Євген Куцик
р.н. – Богдан Ряпич
р.н. – Володимир Лига
р.н. – Надія Байдак
р.н. – Олена Хобзей
р.н. – Софія Стефанишин
р. н. – Софія Якубчак
р.н. – Іван Максимець
р.н. – Василь Заяць
р.н. – Ганна Садовська
р. н. – Зеновій Розумкевич
р.н. – Микола Малахівський
р.н. – Роман Масюк
р.н. – Теодор Полюшок
р.н. – Іван Гречко
р.н. – Богдан Жеплинський
р.н. – Віра Дрозд
р.н. – Володимир Саламаха
р.н. – Володимир Семків
р.н. – Ганна Бакум
р.н. – Марія Лазурко
р.н. – Орися Матешук
р.н. – Степан Горечий
р.н. – Ярослава Мельничук
р.н. – Ярослава Якімечко
р.н. – Любов Брух
р.н. – Микола Петрущак
р.н. – Мирослав Меркун
р.н. – Михайло Горинь
р.н. – Стефанія-Ольга Депяк
р.н. - Ганна Коцюба
р.н. – Іван Гуль
р.н. – Василь Романів
р.н. – Мирон Ткач
р.н. – Остап Воронка
р.н. – Стефанія Боруц
р.н. – Володимир Копись
р.н. - Галина Андрусів
р.н – Іван Губка
р.н. – Зиновія Сидор
р.н. – Ірина Дудикевич
р.н. – Мирослава Криницька
р.н. – Петро Франко
р. н. – Роман Ярема
р.н. – Галина Ярема
р.н. – Мар’ян Стець
р.н. – Богдан Климчак
р.н. – Марта Введенська
р.н. – Ірина  Тарнавська